Притирання — операція остаточної і дуже точної обробки поверхні, здійснювана за допомогою тонких абразивних порошків і паст з метою одержання щільних, герметичних (непроникних) рознімних і рухомих з’єднань.

У машинобудуванні притиранню піддають ущільнювальні поверхні арматури, пробки і корпуси кранів, клапани і сідла двигунів тощо. Особливо поширене притирання в інструментальному виробництві.

Є два технологічних способи здійснення притирання.

Перший спосіб полягає в тому, що спряжувані деталі притирають одну по одній. Між деталями, що притираються, поміщають абразивні порошки або різні пасти. Таким способом притираються, наприклад, клапани до сідел, пробки до корпусів кранів та ін.

Другий спосіб полягає в притиранні кожної з двох спряжуваних деталей по спеціальній третій деталі — притиру. Так притираються деталі паливної апаратури, кришки і фланці в щільних з’єднаннях, робочі поверхні шаблонів, плиток, калібрів тощо.

Різновидністю притирання є доводка, застосовувана для одержання не тільки потрібних форми і чистоти поверхні, але й заданих розмірів деталі з дуже високою точністю.

Суть процесу притирання полягає в механічному, точніше — хіміко-механічному видаленні з оброблюваних поверхонь часточок притиральними (абразивними) матеріалами.

Поверхню під притирання треба ретельно обробити за одним

з методів, що забезпечують точність обробки не нижче 2-го класу за ОСТ. До цих методів відносяться чистове шліфування, розвірчування, протягання, тонке точіння, тонке фрезерування, шабру- вання та ін.

Припуск на притирання не повинен перевищувати 0,01—0,02 мм\ більші припуски значно подовжують процес притирання. Точність притирання — від 0,001 до 0,002 мм, при доводці вона досягає десятих часток мікрона; шорсткість поверхні при притиранні знаходиться в межах 10—14-го класів чистоти.

Притирання можна виконувати вручну і механізованим способом. Щоб зробити притирання поверхні вручну, иа притиральну

плиту наносят^ тонким рівномірним шаром змішаний з маслом абразивний порошок; потім деталь кладуть поверхнею, яка притирається, на плиту і коловими рухами переміщують її по всій плиті до одержання матового або глянсового (блискучого) вигляду поверхні.

Ручне притирання, як і шабрування, являє собою важку і малопродуктивну операцію; тому її, як правило, замінюють механізованим притиранням на спеціальних верстатах або виконують за допомогою механізованих переносних машин.