Прийоми шабрування

Підготовлену до шабрування деталь здебільшого закріплюють у лещатах; деталі середньої ваги часто шабрують безпосередньо на верстаках без додаткового кріплення або встановлюють у пристроях, а поверхні важких і громіздких деталей шабрують на місці.

Як правило, шабрування здійснюють за три переходи.

Перший перехід — чорнове шабруванн я— починається з видалення слідів інструмента після механічної обробки на виявлених при контролі частинах поверхні, що виступають. Працюють шабером з широким різальним лезом (ширина шабера не повинна перевищувати 20—25 мм), бо інакше слюсар швидко стомлюється і його продуктивність знижується. Довжина робочого ходу шабера — 15—20 мм; товщина стружки, що знімається за один прохід,— 0,01—0,03 мм. Чорнове шабрування вважають закінченим, коли вся пришабровувана поверхня при нанесенні на неї фарби вкриється великими плямами — до чотирьох •плям фарби на площі 25 X 25 мм2.

За другий перехід — напівчистовий — провадять точніше шабрування. Поверхню обробляють шабером завширшки не більш як 12—15 мм при довжині робочого ходу 7—12 мм. Товщина знятої стружки не перевищує 0,005—0,1 мм. Після цього переходу кількість плям № пришабровуваній поверхні повинна бути від 8 до 16 на площі 25 X 25 мм2.

Третій перехід — чистовий — застосовують при остаточній обробці поверхонь. Ширина шабера — від 5 до 12 мм; шабрують дрібним штрихом (довжина робочого ходу шабера — З—5 мм). Після третього переходу пришабровувана поверхня повинна мати на квадраті 25 X 25 мм2 від 20 до 25 плям. Для одержання більшої чистоти поверхні слід при зворотному ході трохи піднімати шабер.

Під час шабрування (щоразу після видалення шабером вкритих фарбою місць) поверхню деталі очищають щіткою і старанно витирають сухою ганчіркою. Деталь пришабровуваною поверхнею знову накладають на пофарбовану перевірну плиту, знімають і знов шабрують плями, що утворилися. Так продовжують доти, поки кількість 4 плям на пришабровуваній поверхні не досягне встановленої норми.

Шабрування площин. При шабруванні площини шабер, притримуваний правою рукою за рукоятку, установлюють під кутом 20—30е до пришабровуваної поверхні; лівою рукою натискують на кінець шабера поблизу різальної кромки (рис. 245, а) і рухають його вперед (робочий хід) і назад (холостий хід).

На початку процесу шабрування приступають до так званої розбивки великих плям. Прийом здійснюють сильними рухами шабера, який зіскрібає стружку з пофарбованих місць. Поверхню очищають від стружки і знов перевіряють на фарбу, після чого процес шабрування повторюється. Коли плями розмістяться на

245поверхні рівномірно, розбивку закінчують і приступають до збільшення кількості плям, зіскрібаючи всі пофарбовані місця, що з'являються після перевірки по плиті або лінійці.

Очевидно, що кожне наступне знімання стружки зменшуватиме висоту нерівностей, які поділятимуться на кілька менш високих виступів; загальне число їх збільшуватиметься. При цьому напрям робочого ходу шабера щоразу змінюється так, що сліди шабера від попереднього проходу перетинаються із слідами наступного шабрування під кутом приблизно 45—90°, а площадки, утворювані штрихами, мають вигляд ромбиків або квадратиків (рис. 245,6).

Для надання пришабровуваній поверхні декоративного вигляду іноді на неї наносять так званий «мороз» різної форми — симетрично розміщені клітинки або смужки.

Раціональним слід вважати застосовуваний багатьма слюсарями новий метод ручного шабрування «на себе». При звичайному способі ручне шабрування провадиться пересуванням шабера обома руками «від себе».

Слюсар-новатор Ленінградського заводу верстатів-автоматів А. А. Баришников розробив принципіально новий метод ручного шабрування, при якому робочий рух шабера робиться «на себе».

246Шабер беруть за середню частину (стержень) обома руками в обхват і встановлюють лезом до оброблюваної поверхні під кутом 65—75°, а не 20—30°, як при шабруванні «від себе» (рис. 245, в); верхня ж частина шабера, що закінчується дерев'яною рукоятдою, упирається в плече робітника. Шабер при цьому є ніби важелем другого роду з центром обертання в точці зіткнення шабера з плечем робітника. При такому методі шабрування значно поліпшується якість обробленої поверхні, тому що зовсім виключається можливість «дроблення», яке часто спостерігається при шабруванні «від себе». Це пояснюється тим, що внаслідок збільшеної довжини (до 450—550 мм) шабер при шабруванні «на себе» пружинить, завдяки 'чому лезо його плавно врізується в метал і так само плавно виходить із зони різання. При шабруванні ж «від себе» шабер при робо-

чому ході звичайно сильно врізується в метал і в кінці кожного штриха залишаються задирки, які потім доводиться видаляти додатковим пришабровуванням.

Як показав досвід роботи новатора А. А. Баришнікова та його послідовників, продуктивність праці при чистовому шабруванні '«на себе» порівняно з шабруванням «від себе» підвищується вдвоє.

Шабрування площин за методом трьох її л и т. Суть цього методу полягає в тому, що одну з плит (площину) даного комплекту (наприклад, І) приймають за основну і по ній пришабровують дві інші — II і III (рис. 246, а). Ці дві плити при- шабровуються одна до одної. Далі плити по черзі знову пришабровують до основної плити / і потім поперемінно між собою. Перевірні плити, аншлажні і бортові кутники та ін. звичайно шабрують комплектом з трьох штук, притому так, що кожна плита (кутник) перевіряється по двох інших плитах (кутниках). Після кожної такої пригонки плити виходять дедалі точніші. Закінчують шабрування кожної плити, коли на пришабровуваних площинах буде одержано 20—25 плям на площі 25 X 25 мм2.

Якщо, наприклад, потрібно пришабрувати три перевірні плити, то спершу підготовлені плити шабрують з точністю до 0,03 мм з перевіркою їх прямолінійності по перевірній плиті, лінійці і щупу, а потім плити нумерують і приступають до шабрування за методом трьох плит.

Працюють у такій послідовності:

1 пришабровують по черзі плити II і III по плиті І (рис. 246,6);

2 пришабровують плити II і III одну по одній;

3 пришабровують плити / і III по плиті //;

4 пришабровують плити І і III одну по одній;

5 пришабровують плити / і II по плиті ///;

6 пришабровують плити І і II одну по одній;

Шабрування площин, розміщених під гострими кутами. Прикладом такої обробки може бути шабрування напрямних типу «ластівчин хвіст». У цьому випадку застосовують шабери, різальна частина яких має деяку кривизну і спеціальну заточку.

247Для правильної обробки напрямних треба мати тригранні лінійки, а також каретку (повзун) з добре пришаброваною нижньою основою. За допомогою каретки шабрують крайні горизонтальні напрямні площини (рис. 247, а), їх фарбують по нижній основі каретки, на яку нанесено фарбу. Потім шабрують похилі напрямні під тригранну перевірну лінійку (рис. 247,6).

Площини, спряжені під гострими або тупими кутами, можна шабрувати, користуючись перевірними призмами (рис. 247, в, г). У даному разі пришабровувану поверхню перевіряють на фарбу по скосу призми, установленої на плиті.

Напрямні типу «ластівчин хвіст» перевіряють на так зване розклинювання. Прийом здійснюють за допомогою валиків і штангенциркуля (див. рис. 240, г). Штангенциркулем перевіряють паралельність валиків. Відсутність паралельності дає підставу вважати, що напрямні оброблено неправильно. Першу перевірку на розклинювання слід робити в період підготовки напрямних до шабрування. При значних відхиленнях від паралельності їх припилюють під лінійку з перевіркою по валиках.

Шабрування криволінійних поверхонь. До групи деталей з криволінійними поверхнями, які слюсареві доводиться часто шабрувати, належать вкладиші підшипників, втулки, гільзи тощо, їх шабрують тригранним шабером, а перевіряють по валу. Спочатку перевірний вал вкривають тонким і рівномірним шаром фарби й укладають на нижній вкладиш підшипника. Потім на цей вал накладають верхній вкладиш і рівномірно з кута на кут за допомогою гайок затягують кришку підшипника так, щоб вал з деяким зусиллям можна було повернути в підшипнику вправо і вліво на

3 оберти (рис. 248, а). ПІ£ля цього підшипник розбирають і шабрують пофарбовані місця спершу нижнього, а потім верхнього вкладиша, переміщуючи шабер по окружності вкладиша (рис. 248,6).

248У процесі шабрування тригранний шабер слід нахиляти до поверхні під таким кутом, щоб стружку знімала середня частина його різальної кромки. Штрихи від шабера, що утворюються при цьому на поверхні деталі, повинні мати форму чотирикутника або ромба. Залежно від конфігурації і положення вкладиша робочий рух шабера може бути спрямований у правий і лівий бік. Кут різання б = а + р (див. рис. 243) при грубому шаб- Рнс. 248. Прийоми шабрування вкладишів руванні тригранним шабером підшипників

звичайно становить 70—75°,

а при чистовому — близько 120°. Збільшення кута різання при обробці дає змогу знімати дуже тонку стружку.

При обробці вкладишів підшипників шабрування з періодичним фарбуванням поверхні вкладиша по перевірному валу ведуть доти, поки пришабровувана поверхня не вкриватиметься рівномірно плямами фарби на площі не менш як 3/4 поверхні вкладиша.

Для прискорення шабрування підшипників за рахунок зменшення кількості переточувань і доводок шаберів у ряді випадків замість звичайних тригранних або зігнутих шаберів застосовують спеціальні шабери-кільця. Шабер-кільце (рис. 249, а) виготовляють з корпуса спрацьованого конічного роликового підшипника шляхом заточування його на звичайному точилі (рис. 249,6). Після заточування торець шабера доводять на дрібнозернистому крузі (рис.

249,6).

Схему розміщення шабера-кільця в отворі підшипника при шабруванні показано на рис. 249, г. Уміле використання таких шаберів значно підвищує продуктивність праці при обробці циліндричних отворів

249Прийоми точного шабрувания. Деякі деталі вимірювальних машин, приладів та інструментів потрібно шабрувати з дуже високою точністю. Обробка поверхонь таких деталей звичайними способами шабрування у ряді випадків не задовольняє технічних умов, часто процес точного шабрування зв'язаний із значною затратою часу. Щоб досягти більшої продуктивності при точному шабруванні і підвищити якість цієї роботи, користуються пастами, розробленими Державним оптичним інститутом (пасти ГОИ).Шабрування із застосуванням паст ГОИ слід виконувати в такій послідовності. Після одного-двох проходів шабером по деталі розведену грубу пасту наносять на перевірну плиту. На цій плиті притирають пришабровувану поверхню доти, поки паста не втратить зеленого забарвлення і не набуде кольору чорної відпрацьованої маси. Витерши чистою ганчіркою поверхні плити і деталі, що притираються, знов наносять пасту на плиту; притирання повторюють 3—4 рази. Після цього, витерши начисто поверхню деталі, розбивають широкі блискучі плями шабером і знов притирають пастою доти, поки не вийде поверхня, що відповідає технічним умовам.

26.12.2015
2396

Комментарии

Нет комментариев. Ваш будет первым!