Геометричні побудови під час площинного розмічання

Під час площинного розмічання доводиться виконувати різноманітні побудови: поділяти прямі лінії на рівні частини, проводити перпендикулярні і паралельні лінії, будувати кути, поділяти кути і кола на рівні частини і т. д. Зазначені та інші побудови слюсар повинен уміти робити швидко і точно, а для цього необхідно добре засвоїти елементи креслення.

Начесення відрізків і поділ їх на рівні частини. Під час відкладання розмірів на рисці по вимірювальній лінійці можливі помилки,

Побудови під час розмічання

а — поділ відрізка на рівні частини, б — проведення перпендикуляра до прямої АВ у точці С на прямій, в—проведення перпендикуляра до прямої АВ з точки С, розташованої поза прямою; гід — проведення перпендикуляра до прямої АВ.

які можуть позначитися і на точності розмічання. Щоб уникнути помилок, слід попередньо в точці, від якої необхідно відкладати розмір, нанести неглибокий керн, потім одну ніжку циркуля, установленого на необхідний розмір, поставити в керн, а другою робити засічку на рисці. В точці перетину засічки з рискою знову наносять керн, а потім відкладають наступний розмір описаним способом і т. д.

Для того, щоб поділити заданий відрізок АВ на дві рівні частини, довільним радіусом, більшим від половини відрізка (рис. 39, а), проводять дві дуги з точок А і В, через точки а перетину цих дуг проводять перпендикуляр, який і розділить відрізок точно пополам. Якщо відрізок АВ дуже великий і дуги, проведені з крайніх точок, перетинаються за межами розмічуваної деталі, роблять так: спочатку з точок А і В довільним радіусом роблять дві однакові засічки в точках кх і потім з цих точок проводять дві дуги, які перетинаються в межах розмічуваної площини в точках Ь.

Ділення відрізків на 4, 8, 16 і т. д. рівних частин провадять вказаним вище способом: спочатку ділять відрізок пополам, потім кожну його половину знову пополам і т. д.

Розмічання паралельних, перпендикулярних і похилих рисок. Цей вид розмічання провадиться за допомогою масштабної лінійки, косинця і розмічального циркуля.

Способи розмічання Паралельних рисок

Для розмічання паралельних рисок масштабною лінійкою треба останню накласти на розмічувану поверхню заготовки так, щоб

поділка відліченого розміру збіглася з лінією або кромкою торця заготовки, прийнятою за розмічальну базу (рис. 40, а). Потім по нульовій поділці лінійки наносять рисувалкою мітку. Такі мітки засікають з двох боків заготовки і з'єднують їх прямою лінією. Якщо паралельні лінії можна провести з допомогою косинця з пол- кою (рис. 40, б), то засікають тільки одну мітку, що значно прискорює розмічання.

Розмічання перпендикулярних рисок

Розмічання ліній з допомогою розм ічального циркуля (рис. 40, в, г, д) можна виконати і так: за розмічальну базу приймають оброблені сторони заготовки. Ніжки циркуля установлюють по лінійці на потрібний розмір і однією з них ведуть по краю заготовки, а вістрям другої наносять паралельно йому засічки або дуги, які з'єднують прямою. Цей спосіб особливо зручний для розмічання центрів отворів на площині.

Побудова перпендикулярних рисок геометричним способом провадиться з допомогою лінійки і циркуля (рис. 39, б, в, г, д). Розмічання перпендикулярних рисок за допомогою кутника з поличкою від розмічальної плити виконується так. Заготовку установлюють на краю розмічальної плити (рис. 41, а). Потім прикладають кутник/до бічної поверхні п розмічальної плити, проводять на площині заготовки риску І—/. Після цього кутник прикладають поличкою до бічної поверхні т розмічальної плити, як це показано штри-

новими лініями. Через те, що бічні поверхні плити перпендикулярні одна одній і верхній площині плити, то, притискуючи поличку кутника до бічної поверхні т, через будь-яку точку заготовки можна провести риску II—II, перпендикулярну до раніше проведеної риски І—І. Прийоми нанесення рисок з допомогою кутника з поличною від оброблених кромок деталі показано на рис. 41,6.

Розмічання положення похилих рисок

Положення похилої лінії на кресленні може бути визначено відповідним написом (рис. 42, а), кутом нахилу (рис. 42,6) або розмірами (рис. 42, в).

У першому випадку похила лінія задана написом: Похил 1: 5. Це означає, що на кожні 5 мм довжини (по горизонталі) похила лінія піднімається (або опускається) на 1 мм. Для прикладу на рис. 42, а ■наведено таку побудову похилої лінії: на прямій А В відкладають відрізок 50 мм, потім з точки С проводять перпендикуляр, на якому відкладають 10 мм (відрізок С£>); пряма, що проходить через

Ділення кутів на рівні частинкиточки А і О, і матиме похил 1 необхідно на прямій АВ відкласти відрізок довжиною 100 мм і з точки В провести перпендикуляр до ^перетину з продовженням похилої лінії АО.

В другому випадку похила пряма задана на кресленні кутом нахилу а == 15® (рис. 42,6). Розміщання в цьому випадку провадять з допомогою малки, встановленої то транспортиру, або кутоміра.

В третьому випадку для роз- їмічання похилої риски не треба

вдаватися за допомогою до спеціальних інструментів або робити будь-які додаткові обчислення (рис. 42, в). Розмічання ведуть звичайним способом: спочатку відкладають відрізок довжиною 150 мм, в кінці якого будують перпендикуляр. На перпендикулярі відкладають 40 мм. З'єднавши кінці відрізків, дістають шукану похилу риску.

Щоб поділити кут на дві рівні частини (рис. 43, я), з вершини А дугою довільного радіуса роблять засічки на сторонах кута. З одержаних точок В і С як з центрів проводять дуги радіусом, більшим від половини дуги ВС, точку перетину дуг О з'єднують з вершиною «кута А. Одержана пряма АЬ ділить кут ВАС навпіл.

Щоб поділити прямий кут на три рівні частини (рис. 43,6), треба з вершини А довільним радіусом її провести дугу до перетину з сторонами кута; з точок перетину В і С дугами того ж радіуса* перетинають дугу ВС у точках О і Е, потім з'єднують точки перетину дуг £) і Е з вершиною кута А. Прямі ИА і ЕА ділять прямий; кут на три рівні частини.

Побудова спряженьРозмічання контурів, що складаються з спряжених прямих і кривих ліній. Перерізи площин, що визначають форму деталей машин, в більшості випадків утворені плавними спряженнями двох прямих, прямої з дугою, кола з дугами двох радіусів і т. д. В заводській практиці користуються двома способами розмічання плавних спряжень: методом спроб (наближений спосіб) і за допомогою геометричних побудов (більш точний спосіб).

Плавний перехід між прямою і дугою кола виконаний правильно лише в тому випадку, якщо пряма єдотич- ною (рис. 44, а) і якщо точка спряження лежить на перпендикулярі, опущеному на пряму з центра» даного кола. Якщо ж ці умови не додержані, то перехід не буде плавним (рис. 44,6), і, отже, розмічання виконано неправильно. Під час розмічання спряжень між прямими і дугами кіл, як правило, спочатку наносять дуги, а потім від точок спряження проводять спряжувані з дугами* прямі Плавний перехід між двома* дугами кіл досягається лише' тоді, коли точка спряження їх. буде на прямій, що з'єднує центри 0 і 0Х кіл цих дуг. При зовнішньому дотику відстане між центрами дуг повинна дорівнювати сумі їх радіусів (рис. 44, в), а при внутрішньому дотику — різниці (рис. 44, г).

Розмічання дугиРозмічання дуги даного радіуса її, що дотикається до двох даних прямих, які утворюють довільний кут (рис. 45, а), виконують так: на відстані її паралельно до даних прямих АВ і ВС проводять дві допоміжні прямі. Перетин цих прямих дасть шуканий центр 0, з якого проводять дугу. Точками дотику (спряження) € точки Е і Ег (основи перпендикулярів, опущених з центра 0 на задані прямі).

В практиці розмічання часто зустрічаються випадки внутрішнього спряження двох кіл з дугою заданого радіуса (рис. 45,6). Центр 02 визначають як точку перетину дуг, проведених з центрів

О і 0і радіусами Т?2—Я і #2—#і* Точки Е і Е± є точками перетину продовжень ліній 002 і 0Х02 з відповідними колами.

Поділ кола на рівні частини. Поділити коло на рівні частини можна трьома способами: 1) геометричною побудовою, тобто графічно; 2) використовуючи коефіцієнти, взяті з спеціальних таблиць,

за допомогою спеціальних розмічальних пристроїв.

Геометричні побудови. На рис. 46 приведено графічну побудову, за допомогою якої можна поділити задане коло на довільне число п рівних частин, наприклад п = 11.

Проводимо взаємно перпендикулярні діаметри АВ і ЕС заданого кола. З точки А відкладаємо довільні, але рівні один одному відрізки, кількість яких дорівнює заданому числу п частин кола. Крайню точку М останнього відрізка з'єднуємо прямою з точкою В.Поділ кола на рівні частини

Через точку, віддалену від точки М на дві поділки, тобто через точку 9, проводимо пряму, паралельну ВМ, до перетину її з АВ в точці а. Радіус ОС ділимо на чотири рівні частини і три таких частини відкладаємо на ОС вправо від точки С. Одержану точку Зо з'єднуємо з точкою а і продовжуємо Рис. 46. Поділ кола на рівні ЗоО ДО зустрічі З КОЛОМ у ТОЧЦІ Ь. частини.Дуга ЬВ 1/11 частини кола.

Поділ кола на будь-яке число рівних частин можна провадити з допомогою значень коефіцієнтів, наведених у табл. 1. У першій графі таблиці вказані числа, на які треба поділити коло. У другій графі указаний коефіцієнт, на який слід помножити діаметр діленого кола, щоб визначити довжину хорди, що дорівнює стороні відповідного вписаного багатокутника.

Наприклад, необхідно коло діаметром 100 мм поділити на 15 рівних частин. Робимо так: у першій графі табл. 1 знаходимо потрібне число, на яке треба розділити коло, в даному випадку 15. Цьому числу у другій графі відповідає коефіцієнт 0,2079. Помножимо діаметр кола 100 мм на 0,2079 і дістанемо 20,79 мм. Цю довжину треба 15 раз відкласти циркулем по колу.

Установити циркуль точно на розмір 20,79 мм дуже важко (звичайно циркуль можна установити з точністю, яка не перевищує 0,1 мм).

Отже, якщо в даному випадку циркуль буде встановлено на розмір 20,7 мм, то при нанесенні 15 поділок п'ятнадцята поділка виявиться на 1,3 мм більшою від інших поділок. До цього можуть додатися ще помилки під час відкладання поділок і в підсумку виявиться, що остання, п'ятнадцята поділка, на помітну величину відхилиться від решти поділок.

Щоб запобігти збільшенню помилок під час відкладання поділок, вдаються до таких прийомів.

Таб.1

Визначивши за допомогою таблиці довжину однієї поділки, зразу не ділять коло на 15 рівних частин. Спочатку звичайним спо- собЬм ділять коло на три рівні частини, знаходять точки А, В і С, а потім, установивши циркуль з максимально можливою точністю на підраховану довжину 20,79 мм, ділять окремо кожну частину кола АВ, ВС і СА на п'ять частин. При такому способі поділу помилка зменшується в три рази.

Ще менша помилка під час поділу кола буде, якщо ми замість циркуля користуватимемося розмічальним штангенциркулем.

Застосування спеціальних розмічальних пристроїв для поділу кіл на рівні частини звільняє слюсаря або розмітчика від допоміжних графічних побудов або розрахунків з допомогою таблиць.

На рис. 47, а показаний найпростіший пристрій цього типу так звана челябінська лінійка, що складається з двох лінійок 1 і 2, з'єднаних шарніром 3. На лінійках нанесено нерівномірні шкали з маркіруванням точок 5, /?, 7,8,9 і т. д.

Для одержання величини хорди, що ділить коло, наприклад, на п'ять рівних частин, розсувають лінійки 1 і 2 цього пристрою так, щоб відстань між точками —Я дорівнювала радіусу заданого кола. Тоді відстань між точками 5—5 дає величину шуканої хорди. В разі ділення кола цього ж радіуса на сім частин необхідно взяти відстань між точками 7—7 і т. д.

Для визначення хорд, що відповідають заданим центральним кутам, на базі челябінської лінійки розроблено спеціальний прилад оригінальної конструкції (рис. 47,6). У такому приладі кожна лінійка 1 і 2 має по дві шкали — одну рівномірну (діаметрів),

Челябінська лінійка

другу спадну (радіусів). Градусний сектор 3 зв'язаний нерухомо

злінійкою 2. На лінійці / закріплений ноніус для точного відліку кутів. Такий прилад універсальний і порівняно з челябінською лінійкою не складний.

Прилади цього типу показали таку точність у роботі, що майже відпала необхідність в наступному «розкиданні» непогоджень.

Розмічання центрів круглих тіл, кіл і дуг. Центр на торцях циліндричних деталей визначають за допомогою циркуля, кутни- ка-цеитрошукача, як це показано на рис. 48. а, б.

Для розмічання круглих фланців, дисків і подібних до них деталей, д? вже є готові отвори, центр яких невідомий, рекомендується користуватися одним з таких способів геометричних побудов. В отвір, що підлягає розмічанню, забивають брусок з дерева (рис. 48,?). Потім по краю отвору довільно намічають три точки Л, Вч С і з них як з центрів засікають дуги до перетину в точках /, 2, 3 і 4. Через одержані при цьому точки перетину /, 2, 3 і 4 з допомогою лінійки проводять прямі лінії. Перетин цих ліній і визначить центр отвору.

Ця сама задача може бути вирішена і іншим способом. На заданому колі (або дузі) вибирають дві довільні точки А і В, які злегка накернюють (рис. 48,(3). З цих точок довільним радіусом роблять засічки. Точки аг, а2, Ьх і Ь2 перетину засічок з заданим колом (або дугою) накернюють. Потім з цих точок радіусом, який приблизно

Розмічання центрівдорівнює довжини хорд ахаг і Ь±Ь2, роблять засічки, які переїв

тнуться в точках С і О. Далі через точки А і С, а також через точки В і О проводять прямі, які перетнуться в шуканому центрі — точці О.

Розгортка найпростіших тіл. Слюсареві часто доводиться виготовляти вироби з листового і профільного матеріалу, які мають форму циліндра, конуса, куба і т. д. Тому для розмічання таких заготовок треба уміти правильно вибрати їх дійсні розміри, щоб розмічена заготовка після вирізування і гнуття набула потрібних за кресленням розмірів і форми. Для знаходження дійсних розмірів заготовок потрібно зробити так звану розгортку поверхонь на площині.

Розгортка циліндра зображується у вигляді прямокутника з висотою, що дорівнює висоті Н циліндра, і довжиною, яка дорівнює довжині кола основи циліндра (рис. 49, а). Довжина кола циліндра визначається множенням діаметра основи циліндра на 3,14, тобто Ь = Щоб одержати повну розгортку (на листовому матеріалі), до розмірів розгортай треба додати припуск на з'єднання з загином (з'єднання на фальц) і на відбортовку.

Розгортку конуса провадять в такому порядку. Намічають точку 0 і з неї (рис. 49,6), як з центра, описують частину кола радіусом, що дорівнює довжині твірної конуса. Потім визначають кут при вершині сектора по формулі а=360 R \ L

де а — кут сектора, що є розгорткою конуса, град; R — радіус кола основи конуса, мм; І — довжина твірної конуса, мм.

Розгортка чиліндра і конуса

Після визначення кута а з точки О проводять два радіуси ОА і ОВ під кутом, що дорівнює одержаному підрахунком за приведеною вище формулою, плюс припуск на фальц (для загину тонких листів в місці їх з'єднання).

16.11.2015
1131

Комментарии

Нет комментариев. Ваш будет первым!