Поняття про розмічання

Розмічанням називається операція нанесення на оброблювану деталь або заготовку розмічальних рисок, що визначають контури деталі або місця, які підлягають обробці.

Основне призначення розмічання полягає в зазначенні границь, до яких потрібно обробляти заготовку. Але в умовах економії часу прості заготовки часто обробляють без попереднього розмічання. Наприклад, щоб слюсареві виготовити звичайну шпонку з плоскими торцями, досить відрубати кусок квадратної сталі певного розміру, а потім обпиляти за розмірами, вказаними на кресленні.

Заготовки для деталей машин надходять на обробку в механічні цехи у вигляді виливків, поковок і прокату. У процесі обробки з поверхні заготовки знімається шар металу, що називається припуском. Залежно від величини припуску його можна знімати враз або поступово на токарних, фрезерних і інших верстатах або слюсарною обробкою. Величини припусків, що знімаються на певних операціях обробки, називаються операційними припусками.

В останні роки розроблені розрахунково-аналітичні методи визначення припусків, на підставі яких з урахуванням досвіду передових заводів складено дані по припусках, що дають можливість залежно від характеру заготовки або деталі (матеріалу, розміру, ваги), типу виробництва правильно визначати розмір припуску для даного виду заготовки — виливка, поковки, штамповки, заготовки з прокату. Нормативні дані зведено в спеціальні таблиці, якими користуються технологи.

Для плоских поверхонь припуски звичайно даються на сторону, для тіл обертання — на діаметр.

Для того, щоб під час обробки зняти з заготовки тільки припуск і одержати деталь з відповідними кресленню формою і розмірами, в ряді випадків заготовку перед обробкою розмічають, тобто на поверхнях заготовки з допомогою спеціальних інструментів (масштабної лінійки, циркуля, рисувалки і ін.) відкладають розміри за кресленням деталі і проводять лінії, що вказують границі, до яких треба знімати припуск. Лінії, нанесені на поверхні деталі, називають рисками; по розмічальних рисках провадять обробку заготовок.

Обробку за розміткою не можна, однак, вважати досконалим способом. Як би акуратно не наносили розмічальні риски і якими б тонкими вони не були, точність обробки по рисках (за розміткою) невелика і коливається від 0,2 до 0,5 мм. Розмічання забирає досить багато часу і потребує висококваліфікованої праці. Тому в сучасному машинобудуванні, де це можливо і раціонально, намагаються відмовитися від розмічання. Під час обробки без розмічання необхідне застосування різних пристроїв (кондукторів, упорів, шаблонів і ін.) і підвищення точності виготовлення заготовок. Вартість цих пристроїв окупається лише під час обробки значної кількості однакових деталей, тобто в умовах масового і серійного виробництва. В індивідуальному ж виробництві, коли виготовляються одиничні деталі, їх вигідніше розмічати, ніж виготовляти для обробки спеціальні пристрої.

На всіх машинобудівних заводах, в тому числі і на підприємствах масового і великосерійного виробництва, розмічання застосовується для виготовлення пристроїв, інструментів, штампів, шаблонів, моделей і ін., а також для виготовлення різних деталей устаткування, що ремонтується.

Нарешті, значне місце в народному господарстві займають спеціальні ремонтні підприємства на будівництві, транспорті і в сільському господарстві, характер виробництва яких близький до індивідуального і де без розмічальних операцій практично обійтися неможливо.

Розмічання застосовують також для перевірки основних розмірів найбільш відповідальних виливків і поковок. Така перевірка має можливість своєчасно вносити необхідні виправлення в моделі та штампи. Крім того, така перевірка дає можливість безпосередньо відбраковувати непридатні заготовки і не допускати непотрібних витрат на їх обробку.

Таким чином, розмічання застосовується:

для зазначення границь, до яких необхідно обробляти поверхні деталей;

для контролю правильності обробки;

для перевірки заготовок.

Перевірку заготовок повинні здійснювати контролери відділу технічного контролю. Але перевірити розміри складної заготовки часто можна лише на розмічальній плиті за допомогою спеціальних інструментів. В таких випадках контролер ВТК обмежується перевіркою якості металу, а до обов'язку розмітчика входить перевірка розмірів і форми заготовки.

Розмітчик повинен викроїти з заготовки деталь з потрібними припусками на обробку.

При перевірці виливків особливу увагу слід звертати на ті місця, які одержано за допомогою стержнів, а також на місця, в яких розташовані будь-які виступи, бобишки, буртики і т. п., оскільки в цих місцях найчастіше бувають різні дефекти.

При перевірці поковок необхідно звертати особливу увагу на форму поковки; перевіряють, головним чином, чи не погнута вона. Іноді після перевірки поковки доводиться повертати до кузні для виправлення. Хоч припуски на поковки (при вільному куванні) дуже великі, вони не завжди рівномірно розташовані по всій поверхні заготовки. Тому до остаточного розмічання складних поковок необхідно зробити «викроювання» деталі, тобто переконатися в тому, що всі основні розміри деталі укладаються в поковці і що припуски на обробку при цьому достатні.

Перевірка заготовок з прокату не являє ніяких труднощів» Розмітчик повинен лише перевірити відповідність основних розмірів заготовки розмірам майбутньої деталі і наявність припусків на обробку.

Для перевірки розмірів складних заготовок і викроювання з них деталей доводиться попередньо розмічати їх. Якщо при цьому виявиться, що всі основні розміри деталі можуть бути додержані за кресленням і що припуски на обробку достатні, то приступають до остаточного розмічання. Якщо ж буде виявлено, що в якомусь положенні заготовки кілька основних розмірів не додержано від центрових рисок або що припуски на обробку малі, то необхідно змістити центрові риски і продовжувати викроювання деталі. Якщо ж після кількох таких спроб основні розміри на заготовці не вкладаються або припуски на обробку виявляться надзвичайно малими, то заготовку бракують або надсилають на виправлення, якщо воно можливе.

Щоб не бракувати заготовки, що дорого коштують, можна допускати як виняток деякі незначні відхилення від креслення у не- відповідальних місцях при умові, що це не впливатиме на дальшу роботу деталі в машині, частиною якої є дана деталь. Такі відхилення можливі лише з дозволу конструкторського бюро, що випустило креслення деталі, або ВТК, причому в кожному окремому випадку про це робиться відповідний запис на кресленні деталі.

Розмічання є однією з найвідповідальніших операцій, оскільки від його якості залежить точність дальшої обробки або виготовлення деталі. Неправильне розмічання може спричинитися до браку заготовки, що дорого коштує. Тому слюсар, перше ніж приступити до розмічання, повинен старанно перевірити заготовку і переконатися в тому, що припуски, які є, достатні. Під час розмічання необхідно користуватися виключно розмірами, проставленими в кресленнях. Кожний прочитаний на кресленні розмір слюсар повинен попередньо відкласти по вимірювальній лінійці спеціальними інструментами і вже потім перенести його на розмічувану заготовку. Переконавшись, що форма заготовки правильна і що розміри її достатні, можна переходити до розмічання.

Застосовувані тепер різні види розмічання можна поділити на три основні групи: машинобудівне, котельне і суднове. Розмічання машинобудівне є найпоширенішою операцією слюсарної обробки. Котельне і суднове розмічання мають деякі особливості і їм присвячена спеціальна література.

Залежно від форми розмічуваних заготовок і деталей розмічання поділяється на площинне і просторове (об'ємне).

Розмічання площинне застосовується для геометричних побудов на плоских поверхнях листів, заготовок або деталей. В цих випадках можна обмежитися нанесенням рисок лише на одній площині. Крім того, до площинного розмічання можна віднести розмічання окремих площин деталей більш складної форми, але лише в тому випадку, якщо не зроблено окремих застережень про взаємне розміщення розмічуваних елементів деталі на кресленні.

Розмічання просторове застосовується для графічних побудов, здійснюваних на поверхнях заготовок і деталей, розміщених в різних площинах під різними кутами один до одного. За своїми прийомами просторове розмічання істотно відрізняється від площинного. Трудність просторового розмічання полягає в тому, що слюсареві доводиться не просто розмічати окремі поверхні деталі, розміщені в різних площинах і під різними кутами один до одного, але й погоджувати розмічання цих поверхонь між собою.

10.11.2015
8318

Комментарии

Нет комментариев. Ваш будет первым!